NFR-90

NFR-90 (англ. NATO Frigate Replacement for 90s, «заміна фрегата НАТО в 1990-х роках») — міжнародна програма з розробки єдиного фрегата для низки країн НАТО. Відмінності у вимогах різних країн до проєктованого кораблю призвели до того, що проєкт був припинений на початку 1990-х років[1][2].

Проєкт був спрямований на економію коштів за рахунок побудови великої серії кораблів нового покоління. Попередні розробки почалися в 1985 році[2]. Офіційний початок програмі було покладено 25 січня 1988 року підписанням країнами-учасницями меморандуму про наміри. Остаточна конфігурація фрегата і його бойові можливості стали предметом широкого обговорення. Передбачалося широке застосування технології «стелс», що включала спеціальну форму надбудови і застосування радіопоглинаючих покриттів; поліпшені засоби розмагнічування; зниження акустичних шумів за допомогою звукоізоляції двигунів і механічних пристроїв. Модульна побудова дозволяла легко переконфігурувати корабель для виконання різних типів операцій і погодити суперечливі вимоги країн-учасниць до характеристик фрегата[3].

На початковому етапі проєктування основні протиріччя виникли з питання протикорабельної зброї. Франція лобіювала ракету «Екзосе» власного виробництва, тоді як інші країни-учасниці воліли «Гарпун»[2]. Велика Британія на основі свого досвіду Фолклендської війни була стурбована відсутністю на кораблі системи комплексу ППО самооборони[2].

Припинення проєкту було викликано виходом з нього двох головних учасників — США і Великої Британії. США не були задоволені вузькою спеціалізацією корабля, воліючи багатоцільові кораблі типу «Арлі Берк»[2]. Велика Британія мала намір покинути проєкт в 1988 році, проте продовжила роботу, очікуючи великих замовлень для кораблебудівних підприємств і постачальників військового обладнання. Проте, в 1989 році Велика Британія залишила проєкт, вважаючи, що новий фрегат не зможе стати повноцінною заміною есмінцям типу 42[2].

У 1992 році Франція, Італія і Велика Британія взяли участь у спільному проєкті «Орідзонте», який став черговою спробою співробітництва в галузі військового кораблебудування. Цей проєкт виявився більш успішним, незважаючи на те, що Велика Британія відмовилася від нього на користь власного есмінця типу 45[2]. Франція та Італія продовжили роботу, створивши спільний фрегат типу «Горизонт», проте кількість побудованих одиниць (4) була значно меншою, ніж спочатку планувалося[2].

Аналогічний проєкт з розробки спільного фрегата (англ. Trilateral Frigate Program) був здійснений Нідерландами, Іспанією та Німеччиною[3].

Країни-учасниці

Примітки

  1. ↑ «Historia de la F-100» [Архівовано 23 липня 2012 у Wayback Machine.] (Spanish)
  2. ↑ а б в г д е ж и «El último vástago del programa NFR-90» Revista Ejércitos Nº 5, Pág. 30-35 [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.] (Spanish)
  3. ↑ а б NFR-90 NATO Frigate Replacement [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.] (Federation of American Scientists)

Посилання

  • NFR-90 NATO Frigate Replacement [Архівовано 21 липня 2014 у Wayback Machine.] — Federation of American Scientists.
  • NFR90 Frigate [Архівовано 19 липня 2014 у Wayback Machine.] — www.historyofwar.org.
  • Шевченко И. Финансирование программы создания фрегатов НАТО 90-х годов [Архівовано 10 серпня 2014 у Wayback Machine.]. Зарубежное военное обозрение, 1990, № 1.
  • Ian Anthony. The naval arms trade. — Oxford University Press, 1990. — 221 p. — (Strategic issue papers) — ISBN 019829137X, 9780198291374.
  • U.K. shipbuilder proposes 'super frigate' to replace NFR-90. Defense Daily, March 8, 1990.